Учитель у постконфліктному контексті: соціологічне розуміння освіти миру

Анотація

У статті досліджується соціологічна роль вчителів у постконфліктних контекстах, з особливим акцентом на Грузію, країну, сформовану етнічними конфліктами та великомасштабним внутрішнім переміщенням. Спираючись на теорії освіти миру та якісні методи дослідження, у статті аналізується, як вчителі діють як агенти примирення, соціальної згуртованості та трансформації в суспільствах, глибоко вражених травмою та конфліктом. Об’єднавши теоретичні внески Йохана Галтунга, Пауло Фрейре та Бетті Рірдон, дослідження підкреслює, як освіта може стати механізмом сприяння діалогу, критичному мисленню та інклюзивним наративам. Емпіричні дані взяті з інтерв’ю з грузинськими вчителями, які працюють у внутрішньо переміщених та етнічно різноманітних регіонах, таких як Шида Картлі, Самегрело та Марнеулі. Отримані результати показують, що вчителі діють не лише як передавачі знань, але й як агенти емпатії, критичного мислення та міжкультурного діалогу. Незважаючи на обмежену інституційну підтримку та прогалини в навчальних програмах, багато вчителів займаються неформальною педагогікою миру, орієнтуючись на проблеми травми, історичних наративів і довіри. Дослідження підкреслює необхідність підходів до навчання з урахуванням травми, інклюзивних підручників і узгодженої освітньої політики, орієнтованої на мир. У ньому робиться висновок, що за відсутності системної підтримки вчителі залишаються життєво важливими для побудови культури миру. Випадок з Грузією показує, що освіта миру є не просто теоретичною конструкцією, а невідкладною педагогічною та соціально-політичною відповіддю на поточні постконфліктні виклики.