Релігійна толерантність як чинник національної безпеки: теоретичні та інструментальні основи

Анотація

Питання релігійної толерантності є одним із найбільш актуальних із переліку тих, які є ключовими в забезпеченні фундаменту національної безпеки держави, оскільки відсутність мирного співіснування між представниками різних релігій призводить до зростання соціальної напруги та негативно відображається на функціонуванні суспільства. Особливо гостро питання релігійної толерантності актуалізується в середовищі поліконфесійних держав, зокрема України.

Мета статті полягає в аналізі поняття «релігійна толерантність», його теоретичних та інструментальних основ. Особливу увагу приділено аналізу механізмів боротьби з релігійною нетерпимістю.

Установлено, що релігійні організації як ціннісноформувальні та суспільно консолідуючі структури сприяють забезпеченню національної безпеки в Україні. Остання є складним концептуальним явищем, а релігійно-церковне життя (що об’єднує державно-церковні, міжцерковні й внутрішньоцерковні відносини) є її складовою частиною. Релігія володіє потужним потенціалом, який може стати як фактором консолідації суспільства, так і, у випадку наявності внутрішніх та зовнішніх суперечностей, деструктивним чинником, що призводить до дестабілізації суспільних відносин. Важливого значення в цьому взаємозв’язку набуває закріплення механізмів подолання протистоянь та протиріч, які існують у релігійній сфері, зокрема в поліконфенсійному просторі українського суспільства. Одним із таких механізмів або ж інструментів є утвердження принципів релігійної толерантності.

Виявлено, що подолання релігійної нетерпимості прямо пов’язане з демократичним устроєм суспільства, адже одним із його атрибутів є свобода релігійного самовизначення та релігійного віросповідання, гарантована Конституцією. А отже, питання релігійної толерантності вкрай важливе для створення сприятливих умов для зміцнення демократії та консолідації будь-якої нації.